Юрій Нікулін – це людина, чиє ім’я в представлення не потребує. Його немає з нами вже більше 20-ти років, але пам’ять про нього живе, і не в останню чергу це пов’язано з тим, що культові радянські короткометражки c його участю прекрасно «заходять» під час новорічного застілля, хоча, звичайно ж, без і інші фільми з його участю гідні бути переглянутими ще багато-багато-багато разів.
Як і інші радянські зірки, Нікулін був автолюбителем, хоч і отримав водійське посвідчення вже тоді, коли розміняв четвертий десяток, та й хтозна, сів би артист за кермо взагалі, якби Ельдар Рязанов не розв’язав зняти легендарну трагікомедію «Бережися автомобіля», адже спочатку роль Юрія Дєточкіна повинен був зіграти саме Нікулін.
Навчання артиста водійській майстерності проходило з автоінструктор, причому заняття проходили вкрай напружено, і за його спогадами, він ходив на них як на страту. Одного разу він ледь не задавив двірника, втративши контроль над автомобілем на вкритій мокрим снігом дорозі. На щастя, двірник травм не отримав, а ось його лопата була все-таки зламана. Через пару місяців народний улюбленець водив вже цілком стерпно, але від своєї ролі у кінострічці Рязанова він все-таки відмовився, аргументуючи тим, що не розуміє, чому головний герой картини ні з того ні з сього взявся красти машини, а не зайнявся чимось іншим.
Так чи інакше, Нікулін стає власником новенького і дуже дефіцитного ГАЗ-22 «Волга» з держномером 80-60 МОП.
Цей універсал, як відомо, до розпаду СРСР використовувався в переважній більшості випадків медиками, і пересічному громадянинові, якому в ту епоху і звичайну «Волгу» було не дістати, стати володарем універсалу було просто нереально. Не в останню чергу така ситуація була пов’язана і з тим, що під виробництво кузовів ГАЗ-22 не була виділена окрема лінія. Під час руху кузова по конвеєру, зварений наполовину кузов «висмикувати» на окрему виробничу площадку, після чого знову повертали на основну виробничу лінію, де він вже укомплектовуються вузлами і агрегатами, що у вкрай негативному ключі позначалося на собівартості виробництва.
Нікулін аргументував потребу в покупці автомобіля з таким кузовом великою кількістю гастролей і необхідністю брати з собою безліч речей, і, нарешті, в 1965 році радянська партійна верхівка виявила поблажливість до молодій зірці, і дала зелене світло на покупку універсала. Машина обійшлася артисту 6200 рублів, причому пофарбована вона була в «крутий» на ті часи чорний колір.
Втім, московські охоронці дорожнього порядку, зупиняючи чорну «Волгу» коміка, як правило, бачили перед собою не грізний погляд партійного чиновника, а сяючу посмішку всенародного улюбленого артиста, в зв’язку з чим не соромилися просити автограф.
До речі, як-то цю машину намагалися викрасти, але Нікулін встановив на неї невідому для радянських викрадачів іноземну протиугінну систему, і вони кинули його машину на першому ж повороті.
Згодом Юрій Володимирович вирішив перефарбувати автомобіль в темно-сірий колір, а будучи в США на гастролях прикупив для нього фордовские велюрові чохли малинового кольору, а також встановив на передній диван підголівник. На своїй двадцять другого артист роз’їжджав 11 років, після чого подарував її своєму синові.
У 1976 році Нікулін особисто попрямував на Горьковський автозавод, де йому вручили ключі від новенького ГАЗ-2402 білого кольору. На відміну від іменитих «колег по цеху», він не став вимагати гарний номер для свого автомобіля, задовольнившись табличкою з символами 00-13 ММО.
Однак цей автомобіль чекала сумна доля: в перший же рік Юрій потрапив на ньому в чотири аварії, хоча винен в них був лише раз – артист заблокував колеса на мокрій дорозі і вдарився в перевозив хліб фургон. Кілька разів з машини витягали радіоприймач, пізніше її вдарили на стоянці, а в 1982 році універсал чекала найсумніша історія: його викрали, причому правоохоронці так і не змогли вийти на слід викрадачів, і до сих пір доля автомобіля невідома. Оскільки машина для гастролей все-таки була потрібна, артист зупинив свій вибір на більш економічному і легкому ВАЗ-2102.
У 1988 році фінська компанія Polar вела будівництво нової будівлі цирку на Кольоровому бульварі, і після закінчення будівництва, її співробітники подарували артисту темно-зелений Volkswagen Kafer, відомий у нас як «Жук». Однак на цьому автомобілі Нікулін зазвичай не користувався, а тільки зрідка виїжджав на ньому на арену.
У 90-е легенда кіно в силу віку за кермо сідав рідко, довіряючи цю справу водієві. Його вибір припав у бік комфортабельного Mercedes-Benz W126, і дізнатися його машину можна було за номером «Нікулін 75».
Подейкують, що була у Юрія ще одна іномарка, причому мова йде про автомобіль Adler Trumpf з легендарної комедії «Кавказька полонянка». У кінострічці раритетна машина розсікала по гірських серпантинах Кавказу з газовской емблемою оленя на капоті, ніж вводила в оману радянських, та й чого вже там, і нинішніх автомобілістів.
Також ходять чутки, що під капотом у цього автомобіля розташовувався зовсім не оригінальний 1,5-літровий мотор з віддачею в 25 сил, а 1,1-літровий двіатель від Москвич-400. Втім, з огляду на те, що Москвич-400 був ідентичний довоєнного Opel Kadett K38, в цьому немає нічого особливо дивного. Оскільки картина знята в 1966 році, то Adler Trumpf цілком міг бути першим автомобілем Нікуліна, проте достовірно цей факт не підтверджено. Втім, на відкритому 2000 року пам’ятнику акторові в Москві фігурує саме такий автомобіль.
Так чи інакше, легендарний Юрій Нікулін вибирав для своїх потреб радянські автомобілі, причому керувався він скоріше не прагненням «покрутити носом» перед оточуючими, а бажанням полегшити свою ношу під час нескінченних гастролей і зйомок